Регистрация    Войти
Авторизация

З піснею по життю

Категория: Публикации » Интервью
З піснею по життю Життя людини споконвіку було пов’язано з піснею. У ній знаходили відображення радості й печалі, прикрощі та надії. Пісня супроводжує нас на всьому життєвому шляху: під час роботи і веселого застілля, в хвилини глибоких роздумів і нестримної радості, в поворотних моментах людської долі.
Саме пісні присвятив своє життя Володимир Іванович Фоменко. З нею він іде пліч-о-пліч по нашій рідній землі, ведучи за собою свої чудові співочі колективи. Талановитий керівник присвячує улюбленій справі настільки багато часу, що залишається тільки дивуватися: звідки у нього стільки енергії та жаги до прекрасного? Як йому вдається бути і майстром свого діла, і чудовим сім’янином? Звідки ця видатна людина, почесний громадянин Синельниківського району, черпає натхнення? Відповіді на ці та інші запитання ми надаємо вам у нашій постійній рубриці “Особистості регіону”.

- Володимире Івановичу, розкажіть трохи про себе.
- Народився я в селі Зайцеве, де проживаю і по сьогоднішній день. Навчався в Зайцівській середній школі, потім вступив до Дніпропетровського училища культури. Під час навчання пішов в армію, а після неї продовжив заняття. По закінченні училища прийшов працювати художнім керівником Зайцівського будинку культури. У 1989 році став директором. З 1986 по 1991 роки знову навчався, правда, вже заочно, в Харківському державному інституті культури. З 2003 року я працював інструктором в Будинку культури залізничників, паралельно вів свій народний колектив. І до цього часу там працюю, зараз виконую обов’язки директора.

- Всі, звичайно, добре знають ваш народний фольклорний ансамбль “Срібні джерела”. Скажіть, ви самі дали йому таку назву і чому саме цю?
- Так, “Срібні джерела” - це я дав таку назву, довго думав, бо мені дуже подобаються красиві назви, щоб мали звучання. Срібні - бо чисті голоси. Народна творчість - невичерпна, немов чисте джерело. І я навіть в позаминулому році костюми пошив в українському стилі, але не червоні барви обрав, а голубі зі сріблом.

- А як утворився такий чудовий ансамбль?
- У 1984 році ми якось зібралися на весіллі. Ті жіночки жили усі на одній вулиці, заспівали та вирішили спробувати вийти на сцену. Ми вперше на 9 Травня виступили. Так і утворився колектив “Срібні джерела”. Потім уже костюми замовили, і пішла творча діяльність. Колектив поповнювався, його склад постійно змінювався: хтось за станом здоров’я пішов, хтось помирав, а нових підбирали... У цьому році ми будемо відзначати 30-річчя трудової діяльності. На сьогоднішній день 13 жіночок у колективі. Майже кожна з них може виконувати соло. Одній жартівливі пісні підходять, другій - ліричні, іншій вдало дається патріотика… Зараз ми, як велика родина: завжди відзначаємо дні народження, визначні дати, весілля у нас були - і золоте, і рубінове…

- За такий серйозний час, мабуть, виступів було - не злічити?
- Це правда (посміхається). Фестивалі, виставки, ярмарки, обласні, районні… Минулого року брали участь у загальнодержавній виставковій акції “Барвиста Україна” у м. Києві. Вже 4 роки підряд ми - учасники обласної виставки-ярмарку “Петриківський дивоцвіт”, причому вона у нас зараз проходить двічі - навесні та восени. Також нас уже четвертий рік поспіль запрошують на обласну виставку-ярмарок “Медовий спас” у м. Дніпропетровську.

- А звідки ви берете пісні, які виконуєте?
- Підбираємо репертуар і з Інтернету, і зі збірників, і у мене є багато старовинних пісень, або десь почули. Також я переглядаю завжди тематичні передачі та “Фольк-music”. У минулому році, як ми виступали на “Барвистій Україні”, до нас підходили та питали, де ми беремо такі гарні пісні. А я кажу: “З-під землі” (сміється).

- Розкажіть, будь-ласка, про виступ, який вам запам’ятався.
- Я всі виступи пам’ятаю (сміється). А якщо щось таке розказати… 10 років тому ми були на передачі “Надвечір’я”, якій тоді виповнилося 15 років. А там дозволяли всім лише по одному куплету співати, бо дуже багато йшло вітань. Та я попросив, бо така пісня у нас була, яку ніхто не чув, і нам дали змогу заспівати її повністю. Ми вийшли на сцену, а спочатку треба було привітати передачу, і одна учасниця колективу, з хлібиною на рушнику, каже: “Земля Синельниківська, скупана в любистку, дари її шанують звідусіль, на чистому, як доля, рушникові, дозвольте вам піднести хліб і сіль”. Ми подали хліб, подарували пляшку, розписану петриківкою, туди самогону налили, такого міцного, гарного (сміється), а квіти перед цим я забув купити! І прошу: “Дівчата! Квіти потрібні! Забув!”. А вони мені: “Та вибирайте”. Там же надарували вже купу. А я потягнувся за найбільшим букетом (сміється)! А дівчата кажуть: “Та ні, цей же дуже помітний”. І я обрав білі лілії. Ми все це подарували і почали співати. І от уявіть: десь тисяча глядачів з усієї України, і весь зал встає! “Єднаймося, люба родино! Хай наша свята Україна цвіте, як калина!”

- А які у вас плани на майбутнє?
- Обов’язково буде “Петриківський дивосвіт”. До речі, мені часто задають запитання: чому ми не поїдемо на “Фольк-music”? А я кажу, що для того, щоб поїхати, гроші треба. Це десь найменше - тисяч шість. І автобусом важко: 8 годин туди, 8 - назад, і ще там півдня пробути, бо вже люди у віці. А зараз ми готуємося до 30-річного ювілею. Також хочемо в селі відкрити музей. У нас є такий краєзнавець Семен Іванович Півторацький, він написав книгу про Зайцеве. Йому вже 80 років, у нього дуже багато матеріалів. А вже протягом 15 років і я їх збираю, у мене в Будинку культури багато речей, там і хомут для коней, і дерев’яні граблі й лопати, і кочерги, і колеса для воза, і прядки… Зараз шукаю ступу, бо товкач знайшов, а вона ніяк не трапляється. І одежі багато, військових форм, старовинних нарядів. Хочу манекенів одягнути, щоб не просто все лежало. І як закінчимо ремонт, то відкриємо музей імені Півторацького. Плануємо, щоб одна кімната була світлицею, а в другій кімнаті - від заснування в 1910 році села і по сьогодення. В 1943 році наше село майже повністю було спалене, 15 хат залишилось. 69 мирних жителів розстріляли німці. Партизани під укіс пустили німецький бронепоїзд, і розлючені німці всіх, кого спіймали, вбивали. А потім десь 200 чоловік гнали в балку, хотіли всіх винищити, а тут саме солдати наші наступ почали, і приїхав німецький командир і дав “відбій”. Людей розпустили, ті розбіглися і так уціліли. І тому ми кожен рік або ж 17, або 18 лютого проводимо День пам’яті і скорботи. Тематичний захід за участю священика, театралізацію робимо, й учні беруть участь, молодші і старші класи. Щоб пам’ять жила.

- У Зайцевому проводяться ще якісь тематичні заходи?
- Так. На свято села ми робили Свято борщу! Розповідали про нього, варили і на бричках та возах їздили. А в минулому році проводили свято, де усе було пов’язане з цифрою 3: Трійця, три брати в сім’ї, три сестри, тричі бабуся, тричі дідусь, тричі свекруха, тричі теща… Були конкурси, пов’язані саме з цією цифрою, - назвати фільми з цифрою три чи заспівати пісню. Трьох повітряних зайців в небо запустили. І на цей рік щось особливе вигадаємо.

- Ви щаслива людина, бо у вас і робота, і хобі - це одне ціле.
- Я навіть не можу передати, наскільки це все потрібно любити і наскільки все це люблю я. Це треба настільки любити... Я можу вночі встати, біля мене ручка, записничок. Мені прийшли якісь думки - то я повинен їх одразу записати, щоб не забути. У мене на роботі папки: “День незалежності”, “9 Травня”, “День пам’яті загиблих односельчан”, до всіх дат легко щось відшукати. А якщо щось нове знайшов, до папки додаю.

- Окрім “Срібних джерел”, у вас були ще видатні проекти?
- Були. З 1975 року, як я почав працювати, був дует “Чебреці”, в 2004 році нам присвоїли звання народного колективу. Але, на жаль, мій колега помер у 2007 році. Ми 33 роки з ним проспівали. Це сотні пісень, сотні концертів… Ще у нас був колектив “Джерельця”, ми були лауреатами обласного фестивалю “Дніпровські зорі”. А зараз просто не вистачає часу. Бо братися за все одразу і щось не довести до ладу - такого не можна робити.

- Чи гадали ви, що саме так складеться ваше життя?
- Знаєте, я спочатку пішов поступати в медичне училище. Зайшов, подивився, думаю: “Ні, це не моє”. Я крові боюся! (сміється). А зайшов, бо однокласниці йшли, то я з ними завітав. А в 1974 році із нашого села в Черкаському державному заслуженому хорі працювала солістка, Раїса Трофімова. І вона мене запросила в цей хор. Я поїхав на прослуховування. А тоді ще був керівником Олександр Стадник, і він після мого показового виступу дав мені листа, який я по цей день зберігаю. Там значиться, що “Фоменко Володимир Іванович зарахований на посаду артиста Черкаського державного народного хору”. Але мені треба було переводитися на заочне відділення, я підходжу до викладачів по вокалу, по фортепіано, з ними спілкуюся, а вони мені кажуть: “Володя, ти закінчи, тобі вже скільки тут залишилося. З твоїм голосом тебе і пізніше візьмуть із задоволенням. Ми готуємо спеціалістів на нашу область, а то - Черкаська. Отримаєш диплом і вже воно покаже”. А тоді ж практика, дівчата (сміється), і я не поїхав. А жалкую трішки. Років п’ять-сім треба б було попрацювати…

- А чи співає ваша дружина?
- Не співає! Я їй кажу: “Якби я знав, що ти не співаєш, я б на тобі не женився” (сміється). Вона в мене хороша хазяйка та завжди мене і пожаліє, і підтримає. Як я сільським головою 4 роки був, то вона мене в усіх складних ситуаціях підтримувала. Я працював, та відчував, що це - не моє. Моє - творити, щось придумувати.

- А чим вона займається?
- Вона в бібліотеці спочатку працювала, в Дніпропетровську. А потім я її забрав в село. Вона мені каже: “Забрав мене в оцю балку” (сміється). А тепер її не витягнеш із рідного Зайцевого, вона його так любить, їй там спокійно. А як я пішов у 1998 році працювати сільським головою, вона пішла на моє місце. За це спасибі директору школи, О.В. Кулібовій. Вона мені каже: “Володимире Івановичу, кого поставите, з вулиці ж людину не візьмеш, беріть Андріївну, вона вам збереже матеріальну базу і ви завжди туди зайдете”. Так жінка і стала працювати у Будинку культури.

- Не сварить вас, що стільки часу приділяєте не їй?
- Вона, бува, щось дома не встигає зробити, а я кажу: “Серденько моє, я все зроблю! Якби часу було більше - все б переробив, ти ж розумієш”. І жінка все розуміє. Я ж її знаю, і коли вона починає лаятися, то відразу говорю так, з придиханням: “Серденько моє, чого ж ти кричиш!”. І все, - вона засміялася і конфлікт вичерпано (посміхається). До речі, у нас при Будинку культури вже десь років 25 діє клуб “Надвечір’я”, таких по Україні загалом більше 80, і мене Тамара Щербатюк в 2005 році запрошувала туди як керівника. І Тамара дивується: “Як такого чоловіка жінка відпустила”? А я думаю: “Боже, це ж на всю Україну” і відповідаю: “У мене жінка - мудра!”

- Можливо, хоч діти ваші співають?
- У сина і голос є, і на фортепіано трошки грав ще в школі. Пам’ятаю, на Новий рік був концерт у них у шкільному спортзалі на другому поверсі, бо не було актового залу, і те піаніно за для однієї-двох пісень носили з першого поверху. Онук старший не співає, не хоче, він в мене футболіст, а менший і співає, і танцює. Так що коріння творче є (посміхається). У мене діди співали, прадід співав, а батьки - ні.

- Чи є у вас свій девіз, який супроводжує вас по життю?
- Любити людей , для них творити і робити добро. Завжди робити добро - і в житті, і в роботі.

- А яка ваша найбільша мрія?
- Щоб були діти та онуки здорові, це - найголовніше.

- І, наостанок, що б ви хотіли побажати нашим читачам?
- Я хочу побажати всім добра, благополуччя, злагоди в родинах. Звичайно, достатку. Кажуть, “не в грошах щастя”, але якщо їх нема, то дуже важко. А головне - гармонії в житті. Робіть те, що вам до душі і будьте щасливими!
Бесіду вела І. Чечель
скачать dle 10.1русский торрент трекер




Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.
Написать комментарий
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите код: