Регистрация    Войти
Авторизация
» » » Краса, вишита нитками й зігріта любов’ю

Краса, вишита нитками й зігріта любов’ю

Категория: Публикации » Интервью
Краса, вишита нитками й зігріта любов’ю Чи можна назвати вишивку звичайною річчю? Мабуть, ніхто і ніколи не зможе такого навіть вимовити. Бо вишивка - це справжнє мистецтво, в яке вкладається душа людини, що її створює. Кожна вишита сорочка, кожен рушник, кожна серветка чи хустка, прикрашені вишивкою, отримують частинку любові та ніжності того, хто її робить.
У м. Синельниковому, як і в усій Україні, вишивка займає велике місце як у творчому, так і у повсякденному житті людини. Відомий всьому місту колектив клубу вишивальниць «Муліне» вже протягом багатьох років розвиває та поширює вишивальне мистецтво не тільки у рідному місті та районі, а й за їх межами. А нещодавно «Муліне» відсвяткувало свій ювілей - клубу виповнилося 5 років. На честь цього свята ми хочемо запропонувати вашій увазі інтерв’ю із засновницею клубу Катериною Леонтіївною Іванющенко:

- Катерино Леонтіївно, розкажіть, будь ласка, про себе, про ваше минуле та сьогодення.
- Зараз я вже 7-й рік на пенсії, до цього була вчителькою. А народилася я в сел. Іларіонове, саме там минули мої дитячі роки і саме там я почала працювати. Мама моя родом із с. Новоселівка Новомосковького району, тож під час канікул я знаходилася у цьому мальовничому куточку разом із дідусем та бабусею. Добре пам’ятаю, які чесні були люди! Боже борони, щоб побігти до колгоспу та зірвати хоч огірок! І скрізь ввічливість така панувала, доброта і, звичайно, навколишні красоти, від яких захоплювало подих: левади, усі в квітах, річка Самара… Мабуть, це також відбилося на мені та на тому, ким я є. Я часто згадую літні дні, які там проводила. А ще бабуся вишивала та вчила мене.

- Тож можна сказати, що це і виховало у вас любов до вишивання?
- Знаєте, тоді таке життя було, коли все, що оточувало, виховувало. Я бачила, як працює та поважає своє діло мій батько, він був токарем. Я бачила, як виховує нас мама, бо вона не працювала, нас у неї було троє діточок. І бабуся з дідусем доклали рук до мого виховання. До речі, моя мама закінчила лише 3-4 класи, бо почалася війна. Вона була секретарем комсомольської організації, брала участь у драматичних гуртках та напам’ять знала прозові твори та вірші Т.Г. Шевченка. Недарма це наше прізвище, бо по батькам я - Шевченко (посміхається). І про своє життя мама мені дуже часто розповідала, читала вірші, тож це також мені передалося.

- А як ви вирішили стати вчителькою?
- Моя рідна тітка Катерина, до речі, на честь неї мене і назвали Катериною, була вчителькою. І ми часто приїжджали до неї на роботу. Я бачила цю професію, і вона мені подобалася. Тож по закінченню школи я теж захотіла стати вчителькою (посміхається). У школі я була заступником секретаря комсомольської організації. А потім стала старшою вожатою в Іларіонівській середній школі. Звичайно, спочатку я дуже хвилювалася, але той чудовий колектив, з яким мені довелося працювати і допоміг, і навчив найнеобхіднішому. А коли я закінчила інститут, то стала вчителькою початкових класів. Зробила два випуски, а потім так трапилося, що мене обрали для роботи в комсомолі, секретарем райкомукосомолу по школам. Після райкому я пішла до Синельниківської середньої школи №4 завучем з виховної роботи, а коли добудували СШ №2, то перейшла туди. Спочатку була класним керівником, а потім завучем початкових класів. Загалом я провчителювала 47 років, та жодного разу не пожалкувала. Бо діти - це майбутнє.

- У скільки років ви пішли на пенсію?
- У 64. Бо мене вже здоров’я підвело, спочатку тиск, потім ноги… Тож і вирішила піти відпочити, тим паче народився онук, треба було доглядати.

- У вас велика родина?
- У мене двоє дітей, дочка Маринка та син Андрій. І четверо онуків, усі хлопчики.

- Чим ви зараз займаєтесь?
- Будинок мистецтв м. Дніпропетровська запропонував нашому клубу взяти участь у виставці історичних рушників у Болгарії. Тож зараз вивчаємо схеми, техніку вишивання ХVII-XVIII століть. Готуємося. А ще я зараз готую найменшому онуку у подарунок вишиту сорочку.

- А коли розпочали вишивати?
- Та в перший же день пенсії (посміхається). Знайшла ниточки, якими 50 років тому ще вишивала, та й розпочала наново.

- І що ви вишили в першу чергу?
- Сорочку (посміхається). Бо мій брат святкував ювілей та нагадав мені, як я йому ще на випускний у 8-ому класі пообіцяла вишити сорочку, але не встигла. Тож і вирішила зробити це зараз (посміхається). І сіла вишивати (сміється).

- А як зібрався клуб «Муліне»?
- У мене дуже хороші сусіди, та я весь час була зайнята то дорученнями, то онуками, тож часу тісно товаришувати не було. А якось мене запросили до Світлани Андріївни Мелешко. Я зайшла, побачила її роботи й обімліла - неперевершено! Питала у неї, чи хтось ще бачив ці витвори, а вона каже: «Ні». Я їй сказала, що не можна таку красу від людей ховати, бо вона виховує та народжує у душі доброту. Та Світлана Андріївна така скромна, казала, що подумає. А далі я якось була у родині Власенків, які питалися у мене, чи не сумно на пенсії, чи не плачу за школою (посміхається). А їм кажу: «Не плачу, приділяю увагу онукам та займаюся вишивкою». Почувши це, вони запропонували поїхати разом з ними до Надії Микитівни Колісніченко, яка дуже гарно вишиває. І коли ми прибули до майстрині, то я побачила світлицю усю в рушниках, вишивках, портретах! Так поступово і зібралося нас вже декілька жіночок, ми займалися вишивкою у СШ№2, за це велика подяка Лідії Петрівні Владимировій, яка надавала нам кабінет-майстерню дуже тривалий час.

- Коли відбулася ваша перша виставка?
- Якось я кажу: «Дівчата, давайте проведемо виставку у місті». Всі погодилися, а я звернулася до Ольги Володимирівни Губанової, дуже грамотної та інтелігентної жінки, яка запропонувала провести виставку на День культури. І у приміщенні БК «Родина» відбувся наш перший виступ. У залі тоді сиділи Ігор Іванович Білий, Володимир Іванович Фоменко та ще дуже багато поважних діячів культури нашого міста. Ми вийшли на сцену, я коментувала роботу кожної вишивальниці, розповіла про себе та про саме вишивання. А потім до мене підійшов Ігор Іванович і так серйозно каже: «Так, дуже гарно, Катерино Леонтіївно. Я оце сидів і думав, а що ж у нас в Україні цінніше: пісня чи вишивка?». А Володимир Іванович додав: «Дуже гарно, неперевершено». І саме ці слова показали мені, що ми на правильному шляху, що треба відроджувати нашу культуру.

- Як розвивався клуб?
- Коли у СШ №2 вже не було можливості збиратися, бо стало багато учнів і кабінет-майстерню віддали під клас, то ми почали збиратися у мене. Але, звісно, тут родина, малі онуки, тож ми пішли до Дмитра Івановича Зражевського та попрохали його виділити нам кімнату. Але, на жаль, не знайшлося місця. Та до 65-річчя Перемоги нам на 10 днів дали кімнату під виставку. Ми вже готувалися до неї, як могли! Позносили все найкраще! Привезли вишивки, а серед них і роботи Антоніни Іванівни Карпуленко. Вона сама не могла до нас приходити, але інколи вдавалося привезти її на засідання. Її витвори такі гарні, що без них не можна було виставлятися! І провели ми цю виставку, до нас приходило багато екскурсій. І, знаєте, після неї ми відчули, що потрібні, що ця краса потрібна для того, щоб всім стати добрішими та мудрішими.

- Та вам все одно було потрібне постійне місце. Що ви робили з цією проблемою?
- Ми записалися на прийом до Ю.П. Самойленка, розповіли там, що вже й у великих виставках брали участь («Петриківський дивоцвіт», поїхати на який нам запропонувала Катерина Миколаївна Прокопенко, за що ми дуже їй вдячні, «Дні Європи у Дніпропетровську», на місцевих святах) і нам потрібна допомога. І не минуло й місяця, як телефонує мені Д.І. Зражевський та каже, що зараз за мною під’їде. Я думаю: «О, мер приїде за мною старою» (сміється). Він приїхав, я сідаю до машини, та питаюся, куди ж ми їдемо. А він каже: «У ваш же музей свій тепер буде, ви ж цього хочете?». Звісно, я відповіла: «Так!». Мер привіз мене до локомотивного депо, познайомив із С.Ю. Кебалом та бібліотекарем Валентиною Іванівною Гузенко. А там як раз ремонтували музей і дали нам куточок для свого. І, знаєте, це зараз як наше серце! Там ми зараз і працюємо та беремо участь у виставках.

- На «Петриківському дивоцвіті» вам сподобалося?
- Так, звісно! Ми відвезли туди чарівні роботи наших Світлани Андріївни Мелешко, Анни Іванівни Гопки, Валентини Сергіївни Люльки, Людмили Іванівни Сальченко та інших неперевершених майстринь. Чудова була виставка!

- Скажіть, а чому ви називаєтесь саме «Муліне»?
- Тому що вишиваємо нитками «муліне», і це найпростіше слово. Звісно, у нас були й інші варіанти, та Світлана Андріївна сказала: «Чого думати довго, всі починали вишивати саме ниткам «муліне». На тому й вирішили. Це просте слово, натуральне.

- А скільки членів зараз нараховує клуб?
- До 30 чоловік. Одні виходять, інші заходять. Але у виставках постійно беруть участь десь чоловік 15. Причини цьому різні, бо багато хто з нас вже дуже похилого віку, хтось переїжджає. Та наш клуб - це дуже поважні люди, вчителі, відмінники народної освіти. Звісно, більша частина нас вже на пенсії, але є й молоді таланти, наша наймолодша майстриня - це Оля Кожуріна, їй 18 років і вона не тільки вишиває, а й виробляє з тіста справжні витвори мистецтва! А щодо найстаршого віку у колективі, то це, мабуть, під 90 років.

- Розкажіть про ваш ювілей.
- О, це свято вдалося! На нього ми вирішили зібрати таланти Синельниківщини, тож я почала телефонувати та запрошувати гостей, людей, яких ми всі добре знаємо та поважаємо. Першим я запросила В.Я. Василенка, який із задоволенням погодився прийти. А Людмила Іванівна Дем’яненко не просто прийшла, а й принесла нам пиріг, який спекла власноруч! Прийшов Кім Олександрович Бей, Василь Васильович Семянов, Ігор Іванович Білий, Володимир Іванович Фоменко, отець Сергій, колектив «Калина» та багато інших.
Вирішили ми під час свята розповісти про рушники та підготували все так, щоб з цими рушниками вийшли діти у вишитих сорочках. Тож вони виходили, а я коментувала. Для цього ми запросили два колективи діточок: театральний колектив «Експромт» та «Веселий вулик» (керівник Наталя Володимирівна Панасевич).

Наша майстриня Світлана Анатоліївна Перік на честь ювілею зробила клубу подарунок – вінок, символ України, який вона виготовила разом із заступником клубу Л.І. Сальченко. Вінок складається із 12 українських квітів та лікарських рослин, також на нього причепили 12 стрічок, кожна з яких символізую добро, любов, ніжність… Чудовий подарунок! А Н.М. Колісниченко підготувала чаруючу промову про Т.Г.Шевченка, по закінченню якої всі учасники ювілею заспівали пісень на слова Кобзаря. А Віра Василівна Кулаковська вишила й подарувала музею панно про життя Тараса Шевченка.
До речі, на свято ми підготували хустинки для наших воїнів, кожну з них вишили дубочками з листочками, бо це символ сили, та ще до них підготували листи, у яких говориться: «Дорогий синочок! Бажаємо тобі, щоб ти живий повернувся додому. Нехай ця хустка стане твоїм оберегом. Повертайся швидше і зроби для синочка сопілочку, а для донечки - колисочку…». І на свято я запросила волонтера Вероніку, щоб через неї ці хустинки з листами передали хлопцям.

- Наостанок, що б ви побажали нашим читачам?
- Хочеться побажати тільки успіхів від життя, тільки прихильності від долі, любові від тих, хто поруч, і здоров’я на все життя!скачать dle 10.1русский торрент трекер




Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.
КОММЕНТАРИИ (2)
Анастасія 20 февраля 2015 10:33
Доброго дня, у Вашій газеті я прочитала статтю про клуб «Муліне», я прошу Вашої допомоги щоб зв’язатись якось з цим клубом, мій Батько учасник баєвих дій в АТО, він та його товариші по службі отримали вишиті хусточки та листи від колективу клубу вишивальниць «Муліне» міста Синельникове, це дуже зворушливо, та вагомо для них. Я би хотіла висловити їм особисто подяку за їх роботу, але нажаль ніде не можу знайти їх контактів. Буду вдячна за допомогу
Цитировать          1
Пользователь offline I.Chechel 23 февраля 2015 14:30
Доброго дня! Ви можете зателефонувати нам у редакцію, за номером 4-09-42 (покликайте до телефону Іванну) і я вам дам номер Катерини Леонтіївни, бо в мене є тільки її домашній номер і я не можу тут його опублікувати.
Цитировать          2
Написать комментарий
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введите код: